Розділ 8. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ

Життєвий процес з його щоденним побутом, проблемами, спра­вами, зустрічами й розмовами — це і є повсякденне життя. Сюди входять спілкування з товаришем за чашкою кави і стояння в черзі, поїздка на роботу і розмова по телефону, перегляд традицій­них теленовин і освідчення в коханні, мрії про майбутню відпуст­ку і гра з сином, роздуми про сенс життя і приготування обіду, танцювальна вечірка і дискусія серед колег, де можна відзначи­тися ерудицією, тощо. Це наш "життєвий світ" — феноменаль­ний світ відчуттів, прагнень, фантазії, сумнівів, споминів про ми­нуле і передбачень майбутнього. Це наше буденне життя у всій повноті, ситуативній конкретності, безпосередній даності та емоційній наповненості, яке ми сприймаємо суб'єктивно як цілісний світ, нескінченну та нерозчленовану тривалість.

Під час повсякденної діяльності людина звичайно не замис­люється над структурою свого соціального світу чи над перед­умовами та можливостями соціального порядку. Основні грані її життя є "даними", природними, само собою зрозумілими. Явища безпосередньої людської життєдіяльності не потребують пояс­нення, вони інтуїтивно вірогідні й зрозумілі. Повсякденна ре­альність існує як самоочевидна і фактична, що не потребує жод­ної перевірки понад те, що вона просто існує... Як правило, людина сприймає форму і зміст її як щось дане, безперечне, апріор­не, самоорганізоване.

Повсякденність — одна зі сфер "життєвого світу". Останній складається з низки "скінчених смислових сфер", кожна з яких має власне значення і будову: крім повсякденності — це сфери релігійної віри, сновидінь, наукового мислення, художньої фан­тазії, гри та ін., і кожна з них має особливу систему значень і правил. Проте повсякденне життя оточує нас і панує над нами, накладаючись на свідомість потужно, наполегливо і глибоко. Воно первинне, висхідне у нашому життєвому досвіді, на його основі формуються всі інші сфери. Його іноді називають "ви­щою реальністю". У невпинному життєвому потоці, мандруючи снами, релігійними роздумами і науковими абстракціями, свідомість завжди повертається у світ повсякденності, до вищої реальності, що об'єднує всі феномени в цілісну структуру люд­ської практики.

У буденному житті ми постійно конкуруємо з людьми чи співпрацюємо, погоджуємося або сперечаємося, сміємося з них або разом з ними. Людина взагалі не може існувати без постійної взаємодії та спілкування з іншими. Ми живемо у звичайному, впорядкованому, зрозумілому, природному світі, і ми впевнені, що цей світ є спільним для всіх нас. Крім того, нас об'єднує повсяк­денне знання, яке ми поділяємо з іншими людьми у звичному, самоочевидному устрої буденного життя. Ми знаємо, що існує постійна відповідність наших значень їхнім значенням, що ми однаково сприймаємо і розуміємо реальність.

Переважну частину життєвого часу люди проводять у нефор­мальному й інтимному оточенні — у колі сім'ї, друзів, у своєму домі. Це є мікросвіт, який містить безпосередній, буденний досвід міжособистісної взаємодії. Саме у безпосередніх контактах ми виховуємо дітей, підтримуємо дружні зв'язки, поширюємо нови­ни і вступаємо в ділові відносини. Це особистісно значущий, без­посередній і знайомий світ нашого досвіду. Значуще життя пе­реважно розгортається у мікросвіті в процесі спілкування віч-на-віч. Уже в ранньому дитинстві ми дізнаємося, що оточені знач­но більшим, абстрактним, надіндивідуальним, анонімним, незнайо­мим світом. Це макросвіт — численні та складні групи, органі­зації та інституції (уряд, банки, підприємства, фірми, церква, уні­верситети), що оточують нас усюди в суспільстві та відіграють провідну роль у нашій освіті, економічних справах тощо. Макро­світ — невід'ємна частина нашого повсякденного буття й уявлень про суспільство. Є істотна відмінність між двома світами, в яких ми живемо, але обидва світи, а також зразки взаємодії, які переважають у кожному з них, є суттєвими в нашому соціально­му досвіді.

Традиційно соціологію цікавили насамперед макроструктури та їхні похідні: суспільство, держава, сім'я, релігія, політика, нор­ми, цінності — все, що перебуває поза і над людиною та детермі­нує її поведінку. Протягом останніх тридцяти років у соціології зростає інтерес до явищ мікросвіту, повсякденного життя людей. Сучасна соціальна наука однаково прагне до вивчення феноменів макро- й мікрорівнів, розвиваючись у двох напрямах.

Соціологія повсякденності

Повсякденність є предметом багатьох наукових дисциплін: філософії та соціології, психології та психіатрії, лінгвістики й теорії літератури. Найрізноманітніші дослідження зосереджені навколо проблем буденного життя, серед яких історичні праці Фернана Броделя про структури повсякденності, лінгвістичний аналіз буденної мови Людвігом Вітгенштайном, дослідження народної мовної культури і сміху Михайлом Бахтіним, міфо­логії буденного життя Роланом Бартом, патології повсякденності Зігмундом Фрейдом. Численні соціологічні дослідження повсяк­денного життя й будуть у центрі нашої уваги.

У 60-ті роки XX ст. з'явилися соціологічні теорії, що поясню­ють й інтерпретують мікроявища соціального життя. Найсут­тєвішим у цих теоріях є звернення до міжособистісних взаємо­дій. Предметом і культом нового напряму соціологічного дослі­дження стає повсякденне життя людей у його різноманітних ас­пектах. Осмислення повсякденності відбувається в межах різних теоретичних підходів: символічного інтеракціонізму, обмінної теорії, а найбільш широко та багатогранно — в теоріях феноме­нологічної орієнтації. Теорії, що концентрують увагу на щоден­них взаємодіях людей, останнім часом об'єднують в окремий напрям — соціологію повсякденного життя, який аж ніяк не є цілісним: є суттєві відмінності між теоріями, об'єднаними під цією назвою. Вони послуговуються різною понятійною мовою, ґрунтуються на відмінних теоретичних передумовах, ставлять перед собою різні дослідницькі завдання, пропонують зовсім несхожі моделі пояснення щоденних ситуацій, звичайних дій людей, їхніх буденних, звичних способів життя і спілкування.

Правильніше, мабуть, вести мову про соціології повсякденності, як це й усталилося в науковій літературі. Всі найяскравіші соціо­логічні концепції повсякденності виникли виключно в межах американської школи соціології.

Версії розуміння щоденного світу різняться за своїми теоре­тичними і методологічними засадами, але об'єднує їх критичний пафос щодо макросоціології, яка "загубила" реальне соціальне життя і нездатна його пояснити. Традиційна наука, впевнені прихильники мікросоціології, дотримуючись ідеалу об'єктивності, свідомо уникають оцінних характеристик, усього суб'єктивного, роздумів про сенс, значущість та гідність людського життя, ство­рюючи світ точних абстракцій, де життєвий людський сенс втра­чається. Вона малює картину життя, позбавленого людської присутності. Соціології повсякденного життя, утверджуючи суб'єк­тивізм та відмовляючись від методології природничих наук, прагнуть осмислити соціальний світ у його суто людському бутті, зіставляючи його з уявленнями, ідеями, цілями і мотивами індивідів, які практично діють. Усі ці напрями дістали назву "гуманістична соціологія", оскільки намагаються надати соці­альній науці людського сенсу, допомогти людині усвідомити її місце в житті.

Мікротеорії соціології стали справжнім викликом усталеним теоріям і методам, особливо макропідходам до вивчення соці­альної реальності. Розглянемо три оригінальні перспективи розу­міння повсякденності: обмінну теорію Джорджа Хоманса, драматургійну соціологію Ервіна Гоффмана і етнометодологію Гарольда Гарфінкеля.


0568236684213534.html
0568259398482305.html
    PR.RU™